Хочу зняти документальний фільм про ґудзики.

серпня 21, 2009Загальне

Вже якось я писав і трохи натякав про дуже важливий аксесуар одягу- ґудзики. Яку важливу роль вони грають в нашому житті, і як мало ми про них знаємо. Якщо запитати досвідчену людину, вона скаже тільки загальні факти про ґудзики, те що можна знайти легко в підручнику, що ґудзик – елемент одягу, що використовується для фіксації відлоги, коміра, манжети тощо. Тому мною було прийнято рішення написати сценарій ґудзики. Думаю фільм буде починатися з життя повсякденного сучасного ґудзика (ім”я ще треба придумати) і те як він згадує своє життя, як йому переказували життя предків і його передвісників. Вважається, що перші ґудзики з’явилися у стародавньому Римі. До Європи вони попали у 13 століття. Але маю на меті не зосереджувати увагу глядача на сухих, паперових \ архівних фактах, хочу щоб кожен глядач увійшов в саме життя кожного ґудзика, який був зламаний, відірваний, залишений, покинутий, викинутий, розтоптаний… В фільмі буде присутня сюжетна лінія, але також не обійдеться і без цікавих фактів, так як: древні слов’яни використовували ґудзики і формі кульок, до яких було припаяне вушко, в українських селах за допомогою гудзика виготовляли дитячы забавки — фурфалки (або просто дзижчалка).

Також хочу відправитися на великі заводи-гіганти, де виробляють ґудзики, познайомитися з простими робочими, слідкувати за процесом вироблення і виготовлення різних ґудзиків, спробувати взяти декілька інтерв”ю.

За ходом розвитку подій, слідкуйте за мною на твіттері!

Мої літні канікули (частина 1)

серпня 18, 2009Загальне

Вітаю вас, мої любі друзяки! Багато чого трапилось за це літо, і я маю намір неодмінно вам про все розповісти. Але спершу декілька слів про саму літню пору. Літо- це казкова пора року, коли трапитись може будь що. Різні дива, несподіванки, сюрпризи та багато інших чарівних подій. Ви мабуть помітили, що за літній сезон, я майже нічого не писав на блозі, бо це саме черз всі ті чарівні події які трапились в моєму житті. На роботі, мені без проблем дали 3 місячну відпустку, мабуть в музеї їм на період літа не потрібна була моя допомога, тому це було перше диво яке трапилось зі мною. Мій добрий знайомий і життєвий авторитет і наставник- Карпо Генадійович запропонував відпочити у нього в Обухові. Для мене це була унікальна пропозиція, яку я не міг відвернути. Ми домовились, що зустрінемось на місці, бо пану Карпу треба було бути там раніше, щоб підготувати будиночок до ладу.

Я зібрався майже за два дні, зі мною була тільки 1 сумка і рюкзак. Все що було потрібно на 2 з половиною місяці. Бракуючі речі, я планував придбати в супермаркеті в Обухові, а з туалетним папером, вважав, проблем не буде 🙂

Все що я знав про Обухів, так це те що місто знаходиться в Київській області, населення десь близько 33 тисяч людей, досить добре розвинена промисловість. Я ставив собі за мету, добре вивчити це місто за той час поки я буду там. Планував відвідати наступні місця:центр міста (звичайно), покласти квіти біля пам”ятника Андрія Малишка та також його іменний садибу-музей, монумент присвячений Голодомору,  споруду колишньої двокласної церковно-приходської школи, музей-кімната ім. Григорія Косинки, і звісно з професійним інтересом мав намір відвідати районний історико-краєзнавчий музей, де у 11 залах представлено широкий спектр матеріалів і відомостей з історії, етнографії, про видатних земляків Обухівщини. Всі ці плани на Літо здавалися для мене чимсь фантастичним, в додаток до усього сам Карпо Генадійович обіцяв мене сводити на місцевий ярмарок, де він працює в сезон музикою.

Нарешті настав той день, коли я мав відправлятися у дорогу. Я приблизно знав де знаходиться Обухів, тому вважав що проблем з  прибуттям, звісно, не буде. Оскільки я відправлявся з Луганська, я придбав квиток на потяг до Києва, а звідти планував попуткою добратися до Обухова. По дорозі я зустрічав дуже багато цікавих людей, з якими було приємно спілкуватися. Одним з таких виявилась вчителька початкових класів Віра Григорієвна. Її досвід викладання просто вражав, вона працювала в школі вже 45 років, і планувала ще пропрацювати там 20, як мінімум. Для мене це був зразок справжньої мети в житті.

Та нарешті діставшись м.Києва, я, перекусивши в “Два Гуся” намагався знайти маршрутне таксі до м.Обухів. буквально за 2 хв. мні дуже пощастило і перший водій до я кого я звернувся, з радістю погодився мене відвести туди, проте ціна його була вже занадто висока, але я не міг відмовити грузину, оскільки 2 роки назад організовував акцію у нас, в Черкаському в музеї під назвою “Расизм- не повід відмовляти”. За 745 грн. артур мене довіз до потрібного мені місця, та висадив мене на центральній площі. По дорозі, Артур мені люб”язно розповів історію міста і про славетну річку Кобрину, яка впадає в Дніпро, на відстані 45 км від столиці держави і обласного центра міста Києва. День міста в Обухові святкується щорічно в третю неділю вересня. Для мене було новиною, що таке невеличке місто має свою символіку: герб, прапор і навіть гімн. Попрощавшись з Артуром, який люб”язно залишив мені свої координати та номера телефону, я відравився шукати вул. Сонячну 22. Зі слів пана Карпа, саме там мала знаходитись його оселя. після 5-годинних мандрів і розпитів у місцевих обухівців- мені так і не вдалося знайти потрібну вулицю. Я вирішив зателефонувати Карпу Генадійовичу, щоб той забрав мене з центральної площі. Далі ось як відбувалась наша розмова:

Я: Вітаю вас Карпе Генадійович, наразі я вже в Обухові, і намазався знайти потрібну адресу, але місцеві жителі переконують мене, що такої адреси не існує.

К.Г.: Хто це?

Я: Це я- Сергій. Підкажіть будь ласка куди саме мені йти, щоб вийти на Сонячну?

К.Г.: Який ще Сергій? Що ви мені голову морочите?

Я: Сергій, ви в мене викладали боян в музичній школі, я був кращим учнем.

К.Г.: Це ти шо в мене на дні народжені був? А, ну і шо?

Я: Ви мене запрошували до себе у Обухів колись, коли я ще вчився у вас 9 років тому.

К.Г.: *&$#($*#%#%(*&, добре. Твою *?№*;:№, давай йди до “Сєльсовета”, я тебе там зустріну.

Я: Я перепрошую, Карпе Генадійович, а де саме цей “Сєльсовет”?

К.Г.: Як це де? Прямо в центрі села. Ти як добирався? Через Роздолівку чи Кривохиженці?

Я: Ні, я приїхав на потязі: Луганськ – Київ, а потім мене Артур підвіз до Обухова.

К.Г.: Сергій, ти що знаходишся в Київській області?

К.Г.: Я тобі декілька разів казав, що Обухів, де я мешкаю літом, це село в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області….

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ. ДАЛІ БУДЕ…


Copyright © Ino-space. All rights reserved.