Вітаю вас, мої любі друзяки! Багато чого трапилось за це літо, і я маю намір неодмінно вам про все розповісти. Але спершу декілька слів про саму літню пору. Літо- це казкова пора року, коли трапитись може будь що. Різні дива, несподіванки, сюрпризи та багато інших чарівних подій. Ви мабуть помітили, що за літній сезон, я майже нічого не писав на блозі, бо це саме черз всі ті чарівні події які трапились в моєму житті. На роботі, мені без проблем дали 3 місячну відпустку, мабуть в музеї їм на період літа не потрібна була моя допомога, тому це було перше диво яке трапилось зі мною. Мій добрий знайомий і життєвий авторитет і наставник- Карпо Генадійович запропонував відпочити у нього в Обухові. Для мене це була унікальна пропозиція, яку я не міг відвернути. Ми домовились, що зустрінемось на місці, бо пану Карпу треба було бути там раніше, щоб підготувати будиночок до ладу.

Я зібрався майже за два дні, зі мною була тільки 1 сумка і рюкзак. Все що було потрібно на 2 з половиною місяці. Бракуючі речі, я планував придбати в супермаркеті в Обухові, а з туалетним папером, вважав, проблем не буде 🙂

Все що я знав про Обухів, так це те що місто знаходиться в Київській області, населення десь близько 33 тисяч людей, досить добре розвинена промисловість. Я ставив собі за мету, добре вивчити це місто за той час поки я буду там. Планував відвідати наступні місця:центр міста (звичайно), покласти квіти біля пам”ятника Андрія Малишка та також його іменний садибу-музей, монумент присвячений Голодомору,  споруду колишньої двокласної церковно-приходської школи, музей-кімната ім. Григорія Косинки, і звісно з професійним інтересом мав намір відвідати районний історико-краєзнавчий музей, де у 11 залах представлено широкий спектр матеріалів і відомостей з історії, етнографії, про видатних земляків Обухівщини. Всі ці плани на Літо здавалися для мене чимсь фантастичним, в додаток до усього сам Карпо Генадійович обіцяв мене сводити на місцевий ярмарок, де він працює в сезон музикою.

Нарешті настав той день, коли я мав відправлятися у дорогу. Я приблизно знав де знаходиться Обухів, тому вважав що проблем з  прибуттям, звісно, не буде. Оскільки я відправлявся з Луганська, я придбав квиток на потяг до Києва, а звідти планував попуткою добратися до Обухова. По дорозі я зустрічав дуже багато цікавих людей, з якими було приємно спілкуватися. Одним з таких виявилась вчителька початкових класів Віра Григорієвна. Її досвід викладання просто вражав, вона працювала в школі вже 45 років, і планувала ще пропрацювати там 20, як мінімум. Для мене це був зразок справжньої мети в житті.

Та нарешті діставшись м.Києва, я, перекусивши в “Два Гуся” намагався знайти маршрутне таксі до м.Обухів. буквально за 2 хв. мні дуже пощастило і перший водій до я кого я звернувся, з радістю погодився мене відвести туди, проте ціна його була вже занадто висока, але я не міг відмовити грузину, оскільки 2 роки назад організовував акцію у нас, в Черкаському в музеї під назвою “Расизм- не повід відмовляти”. За 745 грн. артур мене довіз до потрібного мені місця, та висадив мене на центральній площі. По дорозі, Артур мені люб”язно розповів історію міста і про славетну річку Кобрину, яка впадає в Дніпро, на відстані 45 км від столиці держави і обласного центра міста Києва. День міста в Обухові святкується щорічно в третю неділю вересня. Для мене було новиною, що таке невеличке місто має свою символіку: герб, прапор і навіть гімн. Попрощавшись з Артуром, який люб”язно залишив мені свої координати та номера телефону, я відравився шукати вул. Сонячну 22. Зі слів пана Карпа, саме там мала знаходитись його оселя. після 5-годинних мандрів і розпитів у місцевих обухівців- мені так і не вдалося знайти потрібну вулицю. Я вирішив зателефонувати Карпу Генадійовичу, щоб той забрав мене з центральної площі. Далі ось як відбувалась наша розмова:

Я: Вітаю вас Карпе Генадійович, наразі я вже в Обухові, і намазався знайти потрібну адресу, але місцеві жителі переконують мене, що такої адреси не існує.

К.Г.: Хто це?

Я: Це я- Сергій. Підкажіть будь ласка куди саме мені йти, щоб вийти на Сонячну?

К.Г.: Який ще Сергій? Що ви мені голову морочите?

Я: Сергій, ви в мене викладали боян в музичній школі, я був кращим учнем.

К.Г.: Це ти шо в мене на дні народжені був? А, ну і шо?

Я: Ви мене запрошували до себе у Обухів колись, коли я ще вчився у вас 9 років тому.

К.Г.: *&$#($*#%#%(*&, добре. Твою *?№*;:№, давай йди до “Сєльсовета”, я тебе там зустріну.

Я: Я перепрошую, Карпе Генадійович, а де саме цей “Сєльсовет”?

К.Г.: Як це де? Прямо в центрі села. Ти як добирався? Через Роздолівку чи Кривохиженці?

Я: Ні, я приїхав на потязі: Луганськ – Київ, а потім мене Артур підвіз до Обухова.

К.Г.: Сергій, ти що знаходишся в Київській області?

К.Г.: Я тобі декілька разів казав, що Обухів, де я мешкаю літом, це село в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області….

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ. ДАЛІ БУДЕ…